Успішний бізнес у процвітаючій державі: чи існують швидкі рецепти

Як зламати хибну історичну траєкторію і вивести Україну на нову, що приведе до процвітання бізнесу та держави? Складні запитання не мають легких відповідей. Проте є інструменти, ладні у цьому допомогти.

Перший інструмент — це діалог. Без нього не побудувати нову систему суспільних відносин. Це діалог між державою і бізнесом, суспільством і державою, бізнесом і суспільством.

Другий інструмент — інституції. Не можна побудувати новий суспільний договір без розуміння, що це не папірець із підписами та печатками, а система стереотипів.

Третє — особисте включення кожного українця в розвиток його держави, суспільства та бізнесу.

Про це йшлося під час VI форуму «Диригенти змін». Що робити? — на таке запитання шукали відповідь доктор філософських наук, професор Інституту філософії НАН України Євген Бистрицький, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», генеральний директор ІМК Алекс Ліссітса та міністр фінансів України Оксана Маркарова.

Про що мають домовитися держава, бізнес та суспільство, аби прийти до процвітання?

Євген Бистрицький, Інститут філософії НАНУ

Перший рішучий крок, який можемо зробити, — відділити крупний олігархічний бізнес від політики. Це не означає, що ми не будемо рахуватися з бізнесом. Але маємо зробити лобіювання прозорим та демонополізувати ринок.

Друге — залучити представників різних верств населення до комунікації. Для Президента, як голови держави, замало виходити на сцену й говорити прекрасні промови та проводити прес-конференції. Публічна комунікація — це постійно тримати руку на пульсі та ефективно спілкуватися з журналістами, бізнесом, представниками інших середовищ.

Системна послідовна робота допоможе залучити всіх у реформу. Потрібно разом будувати бізнес, змінювати державу. Щоб ніхто не чекав, що за нього це зробить хтось інший. Українці мають відчувати, що це їхні реформи, а не реформи влади, яку вони вибрали і перейшли в режим очікування. Для цього влада має відкритися і втягнути у роботу суспільство.

Погляньте, яку ситуацію зараз маємо з об’єднаними територіальними громадами. У громаді є 3-5 людей, які керують, а інші чекають, замість того щоб долучитися до змін. Цього імпульсу — не чекати від влади, а робити разом із владою — зараз не вистачає.

Алекс Ліссітса,УКАБ, ІМК

Одним із варіантів нашого розвитку є коректний перерозподіл державних коштів. Це те, з чого треба починати: одні платять податки, а інші правильно їх розподіляють.

Проте яку модель ми не оберемо — американську з мінімальними податками чи європейську з великим соціальним навантаженням — не забуваймо, що новий суспільний договір працюватиме не на нас, а на наступне покоління.

Тут виникає ще одне запитання: в якому форматі він потрібен нашим дітям? Життя дуже змінюється, і раніше складний слоган «simplify your life» зараз стає зрозумілим для молоді. Вони прагнуть до всього простого.

Щоб побудувати зрозумілу модель, держава, бізнес і суспільство повинні домовитися про основні принципи: держава витрачає кошти на національну безпеку, судочинство, інші основні сегменти, а платники податків можуть прослідкувати, куди ці гроші йдуть. Ніяких дотацій, ніяких державних підприємств, ніяких субвенцій чи державних закупівель. Суспільство саме дійде до того, що має платити за освіту, медицину.

У нас зараз дуже складна система. Чому податки формуються так, а не інакше? Чому одним землю можна продавати, іншим — ні? Таких запитань безліч.

Суспільний договір має бути дуже простим. Не тисяча сторінок, не сотня тисяч сторінок. У кращому випадку це три сторінки, де чітко прописані основні умови — хто за що платить, і хто що отримує.
Алекс Ліссітса

Оксана Маркарова, Міністерство фінансів

Почну з цитати: «Активна меншість визначає напрямок руху, пасивна більшість визначає темпи цього руху». І продовжу іншою: «Кожен повинен робити те, що може там, де він є, з тим, що він має в якості інструменту».

Щоб рухатися до щасливішої, успішнішої та заможнішої держави, всі учасники повинні робити все, що можуть. А держава — ще більше. Її задача — донести інформацію і пояснити суспільству, що воно може зробити.

Ми відділили державний і місцевий бюджет, яким зараз розпоряджається громада. Чим відрізняється успішна громада від неуспішної? І там, і там може бути бізнес. І там, і там може бути гарне наповнення місцевих бюджетів. Тільки в одній громаді ці кошти місцева влада витратила на заміну водопровідних комунікацій, реалізацію енергоефективних проєктів, і тарифи на опалення знизилися. Інша громада посадила туї біля селищної ради та зробила косметичний ремонт.

Громадяни повинні розуміти, що саме від таких дій залежить, наскільки гарно функціонуватиме школа, як швидко ремонтуватимуться дороги. Наша задача як держави — пояснити і спробувати залучити суспільство. Якщо ми будемо успішні в донесенні інформації, суспільство стане співтворцем цих реформ.

Тут виникає питання довіри. Українці занадто довго вчилися не довіряти, тому не всі речі нам вдаються. Десь довіру вдається збільшити, а десь доводиться заново відвоювати.
До 2015 року жодна з програм МВФ в Україні не була завершена успішно. Жодного разу конкретні обіцянки бізнесу про те, як розвиватиметься держава найближчі 5-10 років, не були виконані. Тож над завоюванням довіри доведеться працювати багато років. Це не звучить як рецепт швидкої перемоги, але насправді жодній країні не вдавалося демократичним шляхом завоювати перемогу швидко.

Роль держави у цьому плані визначальна. Не тому, що вона головна, а тому що на ній більша відповідальність.
Оксана Макарова

Можливо, новий суспільний договір має початися з того, щоб дозволити собі й один одному мріяти і підтримувати ці мрії. Як гадаєте, які задачі варто ставити на майбутнє?

Повну версію читайте на першоджерелі